У шкільних підручниках Франко зазвичай виглядає як портрет у рамці: суворий погляд, вуса, слово «Каменяр» під фото. Живої людини за цим образом майже не видно.
Насправді це був син сільського коваля, який знав понад десяток мов, писав до останніх років уже чужою рукою і помер у бідності.
Далі зібрані цікаві факти про Івана Франка: про дитинство, наукову роботу, особисте життя і твори, які він так і не встиг завершити.
Дитинство в Нагуєвичах
Іван Франко народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі на Дрогобиччині. Батько Яків був сільським ковалем, мати Марія походила зі збіднілого шляхетського роду.
Кузня стала для хлопця першим університетом. Туди сходилося все село, там говорили про врожай, борги, політику і сусідні країни.
Батько помер, коли Іванові було дев’ять років. Мати пішла з життя ще через сім років, тож підлітком він фактично залишився сам.
Образ каменяра, який б’є молотом по скелі, виріс не з книжок. Він виріс із гуркоту батькового молота, який хлопець чув щодня.
Школа, яка ламала і гартувала
Навчання почалося в сільській школі, продовжилося в Дрогобичі. Українського селянського хлопця в німецькомовному класі приймали холодно.
За спогадами однокласників, Франко мав феноменальну пам’ять. Він міг переказати прочитане майже дослівно і вивчав вірші з одного прочитання.
Це вміння згодом пояснило його продуктивність. Людина, яка тримає в голові прочитане, працює швидше за тих, хто щоразу шукає джерело заново.
Франко як науковець і дослідник
Літературна слава затулила другу половину його роботи. Франко був професійним ученим із докторським ступенем, а не тільки поетом.
Напрями, у яких він працював системно:
- фольклористика та збирання народних приповідок;
- етнографія і побут галицького села;
- історія української та європейської літератури;
- економіка, зокрема аналіз становища робітників Борислава;
- журналістика і редагування власних видань.
Найбільший його науковий проєкт — шеститомне зібрання галицько-руських народних приповідок. Це десятки тисяч записаних висловів із коментарями.
Докторат і кафедра, якої не було
Науковий ступінь Франко здобув у Відні 1893 року, у віці 37 років. Тема дисертації стосувалася давнього духовного роману про Варлаама і Йоасафа.
Через два роки він прочитав габілітаційну лекцію у Львівському університеті і формально отримав право очолити кафедру. Посади йому так і не дали.
Причина була політичною, а не науковою. Влада краю не бажала бачити на кафедрі людину з репутацією радикала і трьома арештами за плечима.
Книги — морська глибина: хто в них пірне аж до дна, той, хоч і труду мав досить, дивнії перли виносить. — Іван Франко
Мови, переклади і чужі літератури
Дослідники сходяться на тому, що Франко читав і перекладав щонайменше з десятка мов. Найчастіше називають цифру чотирнадцять.
Він перекладав українською Гомера, Данте, Шекспіра, Гете, Байрона, Гейне. Окремо працював із давньоєгипетськими та вавилонськими текстами й індійськими ведами.
Власні твори писав не тільки українською. Частина його прози й публіцистики виходила польською та німецькою мовами, розрахована на читача поза Галичиною.
Особисте життя і три кохання
Про це в школі говорять рідко, хоча саме тут ключ до найсильнішої його лірики. Франко сам описав це у вірші про три кохання, які являлися йому в житті.
Перша — Ольга Рошкевич, донька священника. Батько дівчини заборонив шлюб із бідним студентом, який щойно вийшов із в’язниці.
Друга — Юзефа Дзвонковська. Вона відмовила, приховавши справжню причину: невиліковну на той час хворобу.
Третя — Целіна Журовська, яка не відповіла взаємністю ніколи. Саме з цього почуття виросла збірка «Зів’яле листя».
Дружиною стала Ольга Хоружинська з Харківщини, шлюб уклали 1886 року. У подружжя народилося четверо дітей, а посаг дружини Франко витратив на видання журналу.
Ключові дати життя Франка
Біографію письменника зручніше читати як послідовність поворотних моментів.
| Рік | Подія |
|---|---|
| 1856 | народження в Нагуєвичах |
| 1875 | вступ до Львівського університету |
| 1877 | перший арешт і виключення з навчання |
| 1886 | одруження з Ольгою Хоружинською |
| 1893 | докторський ступінь у Відні |
| 1896 | вихід збірки «Зів’яле листя» |
| 1905 | поема «Мойсей» |
| 1908 | початок тяжкої хвороби рук |
| 1916 | смерть у Львові |
Ця хронологія показує головне: між першим арештом і докторатом минуло шістнадцять років невизнання.
Хвороба і останні роки
Приблизно з 1908 року руки перестали слухатися. Франко не міг тримати перо, і тексти доводилося диктувати.
Причини хвороби досі обговорюють: називають і ревматизм, і наслідки занедбаної інфекції. Достеменного діагнозу за тодішнього рівня медицини ніхто не поставив.
Помер письменник 28 травня 1916 року у Львові, у скруті. За спогадами сучасників, ховали його в позиченій вишиванці.
Незавершені твори і півсотні томів
Франко залишив близько шести тисяч творів різних жанрів. Частина з них не має завершення.
Найвідоміший приклад — повість «Борислав сміється» про робітників нафтових промислів. Автор обірвав роботу і до задуму більше не повернувся.
Академічне зібрання у п’ятдесяти томах виходило в 1976‒1986 роках. Воно охоплює приблизно третину написаного, тож пізніше з’явилися додаткові томи.
Повного зібрання творів Франка українською досі немає. Для письменника такого масштабу це рідкісна ситуація.
Ще десять фактів про Каменяра
Цікаві факти про Івана Франка не вичерпуються біографією, тож нижче короткі деталі, які рідко потрапляють у шкільну програму:
- Франко тричі балотувався до австрійського парламенту і жодного разу не переміг.
- Він підписував тексти десятками псевдонімів, серед них Мирон і Джеджалик.
- Вірш «Каменярі», який дав йому прізвисько, написаний у 22 роки.
- Франко переклав українською частину «Капіталу» Карла Маркса.
- У Науковому товаристві імені Шевченка він очолював філологічну секцію.
- Село Нагуєвичі кілька десятиліть носило назву Івана Франка, історичну повернули 1993 року.
- Драма «Украдене щастя» досі не сходить зі сцен українських театрів.
- Франко став одним із перших українців, хто жив саме з літературної праці.
- Пам’ятник у Львові зображує його стоячи, а біля підніжжя працює каменяр.
- Поховання на Личаківському цвинтарі стало місцем щорічних вшанувань.
Кожен із цих пунктів тягне за собою окрему історію, вартісну для окремої статті.
Вплив на українську і світову культуру
Франко зробив для української мови те, що зазвичай роблять цілі інституції. Він розширив її словник, довів придатність для науки, філософії та перекладу складних текстів.
Лиш боротись значить жить. — Іван Франко
Окремої згадки заслуговує історія про Нобелівську премію 1916 року. Її нерідко подають як доконаний факт, хоча документального підтвердження у нобелівських архівах дослідники не знайшли, тож питання лишається дискусійним.
Сьогодні його ім’я носять університет, місто, театри, вулиці в десятках міст. Твори перекладені багатьма мовами, а «Мойсей» звучить у програмах закордонних українських громад.
Найцінніше в його історії не пам’ятники. Цінне те, що син коваля з галицького села сам вибудував себе до рівня європейського вченого без жодної підтримки згори.
Візьміть цього тижня одну книгу Франка, яку ви не читали зі школи. Дорослому читачеві він відкривається зовсім інакше.
